Про Данила Єлисаветградському відомо небагато. Народився він в ХVIII столітті.

Бажаючи служити Господу, він цілком зрадив себе Його святій волі і прийняв чернечий постриг з нареченням ім'ям Данило.

Промисел Божий привів Данило в Єлисаветград де він і оселився в землянці, яку сам собі викопав на старому Петропавлівському кладовищі. Землянка розташовувалася неподалік від дерев'яної церкви на ім'я Первоверховних Апостолів Петра і Павла, яку почали будувати в 1774 році, звідси і назва кладовища «Петропавлівське».

Після появи Данила місцеві люди прозвали його Данило-безрідний, оскільки місце його народження, звідки він і якого роду було невідомо. Спочатку його прийняли за душевно хворого - одного з тих, хто збожеволів і особливої ​​уваги на нього не звертали.

Що приходять на Петропавлівське кладовище часто бачили і чули, як Данило по 40 днів молився на могилах новопреставлених. Він доглядав за старими і закинутими могилками і під час великих церковних свят, ходячи по кладовищу, виспівував красивим і сильним голосом церковні піснеспіви.

Данило багатьох грішників приводив до покаяння, наставляючи словами і справами. Згодом багато городян поступово звикли до незвичайного високого ченцеві, худорлявої статури, з довгим волоссям і великою бородою, в грубій волосяниці чорного кольору, поверх якої був одягнений великий хрест на крупному ланцюзі. На голові блаженний носив чорну шапочку, і весь час ходив босоніж.

На березі річки Бьянка Данило посадив фруктові дерева і обробляв маленький городик. Так він і харчувався: вода, зелень зі свого городу і подаяння від людей. З того, що йому жертвували, собі старець Данило практично нічого не залишав, а все роздавав бідним.

Данило проводив багато часу в молитві у своїй землянці, неодноразово зціляв людей. І все ж багато людей не розуміли блаженного і не шанували належним чином.

За переказами мешканці теперішнього міського району Балки зазнавали труднощів з якісною питною водою, оскільки у них був тільки один колодязь. У період кінець ХVIII - початок XIX століття відбувалося активне заселення цієї місцевості, людям доводилося далеко в обхід добиратися до Джерела води - колодязя.

З цією проблемою вони і звернулися до блаженного Даниїла. Три дні і три ночі стояв на величезному камені, підносив старець свої молитву до Бога. Після чого на радість усіх перед каменем забило цілюще Джерело.

Багато людей, вживаючи цю воду, отримували полегшення або повне зцілення від мучавших їх недуг.

Як-то взимку до землянки старця Данила прийшов міщанин на підпитку, який був не хрещений і не вірив у Бога. Він часто дошкуляв блаженному і насміхався над ним за його юродство. «Доведи, що є Бог, сотвори чудо, і я повірю!» - гордовито вигукнув заблудший. Смиренний старець, бажаючи прославити Господа і врятувати душу що гине, взяв палицю засохлого соняшнику, встромив її в землю, полив святою водою і, сховавшись в землянці, створив старанну молитви. І прямо на очах у приголомшеного невігласи засохла палиця викинула колір! Настільки явне чудо настільки вразило невіруючого, що, він, стоячи на колінах, просив вибачення у блаженного, а через деякий час прийняв святе хрещення і надалі з повагою ставився до старця Даниїла.

Проживши довге життя, догодивши Богу і послуживши людям, старець Данило помер 19 червня 1860 року. Похований на Петропавлівському кладовищі неподалік від тієї землянки, в якій здійснював свої подвиги.

Минув час, і потихеньку про старця Данила і його чудеса стали забувати. І тільки сім'я цвинтарного сторожа свято зберігала переказ про його святе життя.

Але Всемилостивий Господь не захотів, щоб пам'ять про старця Данила зникла. У 1856 році у жителя м. Павлограда Катеринославської губернії поміщика підполковника Яковлєва та його дружини народилася довгоочікувана дівчинка, яку нарекли Олександрою. Через деякий час батьки помітили, що ніжки у їх дочки і нерухомі. Мама дівчинки стала старанно відвідувати храми Божі і гаряче молитися Господу про її зцілення, так тривало чотири роки. В одну з ночей після молитви, мати дівчинки заснула і уві сні побачила дивного старця, який їй повелів: «Їдь до Єлисаветграда на Петропавлівське кладовище, знайди могилу старця Данила і помолися Господу Богу». Відправившись в дорогу в сусідню губернію вони прибули до Єлисаветграда 19 червня (2 липня за н.ст.) 1860 року. Попросили священика Петропавлівської церкви відслужити панахиду на могилі блаженного старця Данила. Посадивши свою хвору доньку біля могилки мати старанно просила старця Данила помолитися перед престолом Божим про зцілення маленької Олександри. Святий не забарився відгукнутися на щиру молитву матері: панахида підходила до кінця, як несподівано для всіх дівчинка Олександра встала на ноги і сама пішла до карети.

Звістка про велике чудо швидко рознеслася не тільки по Єлисаветграду і повіту, а й по сусідніх з Херсонською губерніях, а місце поховання блаженного незабаром стало об'єктом паломництва віруючих.

Батьки вилікуванної Олександри Яковлевої, поставили на його могилі кам'яний хрест з мідним опуклим зображенням старця і написом: «1860 г. іюня 19-го, въ благодарность за облегченіе болезни четырехлетней дочери Павлоградского помещика подполковника Александры Яковлевой».

Пізніше хрест з розп'яттям був встановлений і біля невеликої лощинки на кладовищі, де колись знаходилася землянка старця.

Благодать була настільки велика, що навіть земля з могилки володіла цілющою силою, паломники вибирали її кожен по чуть-чуть настільки, що на могилі утворилася яма до півметра завглибшки. Доводилося досипати землю, яку з часом теж розбирали. Брали не тільки землю, багато хто прагнув відбити хоч би невеликий камінчик від хреста і зберігати його як найбільшу святиню.

Для того, щоб хоч якось стримати надмірну старанність, хто молиться і зберегти святиню в пристойному вигляді, на добровільні пожертвування тієї ж поміщиці Яковлевої звели дерев'яну каплицю із залізною кришкою і красивим металевим хрестом на ній, який яскраво блищав в променях ранкового сонця. За словами старожил, каплиця мала круглу форму, була пофарбована в блакитний колір. Могила в каплиці перебувала з лівої сторони, а попереду стояв стіл, накритий покривалом, з боків якого стояли свічники, на стінах висіли ікони. Щонеділі цвинтарний сторож Савелій Сторожук відкривав каплицю, в якій священиками Петропавлівської церкви відбувалися панахиди.

Слава про благодатної допомоги старця Данила поширилася далеко за межі Єлисаветграда. Незабаром була створена спеціальна комісія, яка займалася збором матеріалів на канонізацію старця Данила в лику святих. Протягом декількох років був зібраний досить великий обсяг інформації про старця Данила, але довести справу до кінця завадило гоніння на церкву в 20-х роках ХХ століття.

Але революція і наступні роки войовничого атеїзму наклали свій негативний відбиток. У 1930-ті роки більшовики зруйнували каплицю, а білий мармуровий хрест на могилі старця розбили. Могила знаходилася в запустінні і через невеликий час шанувальники старця Данила привели могилку в порядок і поставили на ній маленький хрестик без будь-яких позначень. А пізніше на могилі встановили великий залізний хрест з написом: «Могила старця Данила».

Під час Великої Вітчизняної війни під час бомбардувань бомби часто потрапляли і на кладовищі, але на ділянку землі біля могили старця Данила в радіусі близько 50 метрів не впала жодна бомба.

Відразу після війни безліч людей знову стали відвідувати могилу блаженного.

В травні 1971 року кладовище почали забудовувати житловими будинками, і місце поховання блаженного Даниїла зрівняли з землею.

Парафіяни встигли забрати залізний хрест з могили блаженного і перенесли його на Далекосхідне кладовище, де встановили біля поховання священнослужителів.

В 50-60 роки ХХ століття могилку старця Данила почитав і часто відвідував Кіровоградський подвижник благочестя ієросхимонах Євтимій (Євтушенко).

Але і після руйнування каплиці люди приходили, як і раніше, щоб помолитися на могилі блаженного Даниїла. Завжди біля могили було багатолюдно, і постійно служились панахиди за упокій душі блаженного Даниїла. Незабаром над могилою, ретельністю віруючих, з'явився новий залізний хрест, замість зруйнованого, з написом: «Хрест - жертва старця Даниїла».

Джерело води, який забив за молитвами старця Данила, існує і донині. У 1960-тих він був засипаний і знищений. В даний час Джерело забив знову. Стараннями духовенства і прихожан Кіровоградської єпархії була зведена каплиця над Джерелом старця Данила, облагороджена територія біля цього святого місця, зібрані архівні документи до життєпису блаженного.