Між селами Миколаївка і Шевченкове на правому березі р.Комішувата Сугоклея, на північному схилі рівнини, яка розкинулася на десятки тисяч гектарів, знаходиться «Хутір Надія» - рукотворний оазис в степу України, з 1975 року - парк- пам'ятник садово-паркового мистецтва місцевого загальнодержавного значення.

У 1871 році дружина славного драматурга і актора Івана Карповича Карпенко-Карий (Тобілевича) Надія Карлівна Тарковська отримала в спадок земельну ділянку, на якому почав господарювати батько драматурга К.А. Тобілевич. Після смерті в 1880 році своєї дружини І.К. Карпенко-Карий в пам'ять про Надію Карлівни назвав хутір її ім'ям.

З 1887 року І.К. Карпенко-Карий починає впорядковувати садибу, де навколо батьківської хати був голий степ - ці роки можна вважати початком зародження парку. Під горбком біля дороги І.К. Тобілевич вириває колодязь. Розмічаються і упорядковуються доріжки, уздовж яких створюються калинова алея і алея смородини, висаджуються біля хати бузок, дикий виноград. Виділено окремі ділянки для польових квітів, залажіваются квітники.

В ті роки в степу, де не було жодного деревця, на садибі і навколо її висаджуються гледичия, акація, ясен, тополя, верби і груші, закладається фруктовий сад, який з кожним роком розширюється. У 90-х роках XIX століття І.К. Карпенко-Карий споруджує ставок, який в 80-х роках ХХ століття був відремонтований і відновлений до первісного виду. Ставок омиває садибу з північного і частково західного боків, він відділений дамбою від р. Комішувата Сугоклея. У ньому постійно підтримується рівень води завдяки спеціальним водовідведення, поповнюється ставок водою виключно за рахунок джерел. Окрасою ставка є верби, посаджені особисто корифеєм української драматургії. Столітні дерева стоять навколо ставка і своїми величезними кронами захищають його джерельну воду від степової спеки.

І.К.Карпенко-Карий любив працювати на землі, і тому завів добру традицію, щоб кожен з друзів або гостей, які приїжджали на хутір Надія, на пам'ять висаджував дерево. Так з'явилися дві алеї. Перша, з 10 дубів - від колодязя, уздовж дороги, яка тоді була біля садиби, до будинку; друга-під прямим кутом до першої, до нижньої частини ставка. Ці алеї столітніх дубів є окрасою парку степового краю.

У другій половині 20 століття на «Хуторі Надія» побувала велика плеяда відомих в Україні драматургів, письменників, поетів, учених. Триває добра традиція садити на пам'ять дерева і давати їм імена. І ось посаджені в різні роки дерева вже піднялися перед будівлею музею, створюючи новий ансамбль парку. ^[66]