Кіровоградський обласний краєзнавчий музей - це колишній приватний будинок, розташований в центральній частині міста. Побудований в 1885 - 1905 роках на гроші місцевого купця першої гільдії Барського в стилі модерн, інтер'єр виконаний в стилі бароко.

Автор проекту - архітектор Олександр Лишневський. Являє собою архітектурно-художню цінність стилю модерн індивідуального будівництва міста кінця ХIХ - початок ХХ століть. Симетрична композиція веж-ризалитов прикрашені банями з кованими гребенями, доповнена складної ліпленням, зооморфні і рослинним орнаментом у стилі модерн (птиці, маки, пальметки), масками у вигляді жіночих облич. Особливо ефектно округлені вікна ризалитов зі складним дерев'яним декорумом - хвилястим, як і аттик над центром фасаду.

Будинок Барського - споруджений у 1905 році у Єлисаветграді. Будувався, як особняк підприємця Абрама Барського який мав власні млини і торгував борошном.

З 1929 року в маєтку розмістився Кіровоградський краєзнавчий музей.

Будинок Барського поєднує стилі модерн та еклектику. Маскарони (жіночі обличчя) на фасаді є символами зміни дня (відкриті очі) і ночі (очі закриті). Усього їх 9 – за кількістю доньок у родині. Увесь будинок – символ родини Барських. Пелікани, які оберігають гнізда від змій – символ батьківської турботи. Жорнова – символи млинарського бізнесу. Павичі та квіти – символ процвітання. Каштани та маки – данина місцевості. Сова – символ мудрості. Над вхідними дверима розміщена маска медузи – символ фатуму, призначення долі.

Інтер’єри кожної кімнати палацу мають свій стиль. Кімната для паління (Зал археології) – оздоблена у мавританському стилі. Столова кімната (Розвиток краю) – модерн. Парадна вітальня (Зал колекції Ільїна) – неоренесанс. Спальня господарів (Кабінет В. Винниченка) – неорококо. Будинок Барського – архітектурна перлина Єлисаветграда пам’ятка архітектури місцевого значення (за матеріалами - Єлисаветград, Кіровоград, ропивницький - туристичний)

Кіровоградський обласний краєзнавчий музей - один з найстаріших музейних закладів Центральної України.

З 1883 року за ініціативи етнографа, історика, археолога Володимира Миколайовича Ястребова був створений історико-географічний музей, який розташовувався в реальному училищі, до того ж він був викладачем історії в цьому училищі. Уже в перший рік існування училища (1870-1871) в кабінеті природної історії було зібрано 1514 предметів, через три роки їх налічувалося 2537. У 1870 році після розкопок кургану поблизу Мартоноши в музей передали бронзову ручку від посуду з зображенням медузи Горгони. Особливо цікавими і цінними були пожертвування меценатів. Так, херсонський губернатор Абаза передав училищу чудову колекцію мінералів (239 одиниць), неабияк посприяв тому, щоб Петербурзький гірничий інститут подарував колекцію з 344 мінералів. У 1872 році предводитель дворянства Єлисаветградського повіту Соколов-Бородкін подарував училищу свою нумізматичну колекцію (170 старовинних монет), також був гербарій складений Блізніним, який налічував 305 предметів-зразків флори Єлисаветградського та Олександрійського повітів. У 1884 році колекцію експонували на ІV археологічному з'їзді в Одесі, де вона була визнана однією з кращих.

Може виникнути питання, якщо музей в училище існує з 1870 року, чому тоді датою заснування краєзнавчого музею називають 1883 рік? Та тому, що в 1883 році Ястребова призначили завідувачем цього музею. Тому його можна вважати першим музейним працівником в історії Єлисаветграда. ^[59]

Після смерті Ястребова в 1899 році велика частина музейного зібрання зникла. До цього були частково причетні вчителі училища, які брали експонати колекції на заняття і забували їх повертати.

Відродження музейної справи пов'язане з діяльністю єлисаветградського землеміра, секретаря Товариства поширення грамотності і ремесел Павла Захаровича Рябкова. Він професійно займався археологією, антропологією, етнографією.

В 20-х роках XX століття було створено три самостійних музеz: художній (завідувач Пашковський), природно-історичний (завідувач Карабіновіч) та історико-археологічний (завідувач Рябков). Два останніх були відкриті в приміщенні реального училища, а в 1924 році об'єдналися в один.

У 1929 році музей переїхав в будинок Барського, де знаходиться і зараз. В результаті чого змінили статус музею - він став окружним історико-археологічним музеєм , а через 10 років після утворення Кіровоградської області був перейменований на обласний краєзнавчий музей .

В роки Великої Вітчизняної війни музей був розграбований населенням. Було втрачено понад 10 тисяч експонатів. А музейна документація (інвентарні книги, облікові картки) перед відступом радянських військ знищувалися за наказом НКВД, а не німцями.

Але вже в 1946 році музей був реставрований і прийняв перших відвідувачів. Він мав два відділи: природи та історії краю.

Сьогодні у фонді музею налічується понад 80 тисяч музейних предметів, які пов'язані з історією і природою краю.

На особливу увагу заслуговують:

- палеонтологічна колекція;

- археологічні знахідки трипільської, кіммерійської, скіфської культур;

- колекція зброї;

- меморіальний речі та архіви відомих земляків;

- колекція старожітелей Олександра Ільїна та ін.

Щорічно музей відвідують десятки тисяч жителів міста, області та гостей з інших регіонів України, іноземці.

Ось так виглядає вхідний квиток в музей.

Архітектор Андрій Достоєвський, брат письменника Федора Достоєвського дев’ять років, у 1849 – 1858 роках, працював в Елисаветграді. Та що він побудував у місті – невідомо. Єдине креслення, на якому стоїть автограф Андрія зберігається у Краєзнавчому музеї. Це проект бані для міської лікарні, яка на той час знаходилась на території фортеці Святої Єлисавети. Але ця будівля не збереглася до наших днів. (газета 21 Канал, №41 (1443), 10.10.2019)

В обласному краєзнавчому музеї виставили плащаницю 1896 року. Плащаниця – унікальний експонат і полягає у техніці «сухого пензля», що створює уяву фотовідбиття на тканині, має оксамитову обрамлення та має літургійний напис. Експонована плащаниця у свій час використовувалася для проведення великодніх служб у елисаветградському храмі Покрови Пресвятої Богородиці на Ковалівці. Коли церкву закрили, плащаницю передали до музею. (газета 21 Канал, №19 (1525), 06.05.2021)