Аксьонкіної вулиця

Це єдиний фотознімок, наявний сьогодні на руках у її сина і внука. Довоєнні знімки героїні, разом з будинком згоріли від рук фашистів в окупованому українському місті Кіровограді.

Аксьонкіна Т.П.
(1920 - 1942)

Восени 1941-го Тамара Аксьонкіна, ще як боєць-доброволець (кадровим офіцером-медиком вона стане трохи пізніше), була представлена командуванням своєї частини до нагородження медаллю «За бойові заслуги». Ось цитата з цього документа (стилістика збережена):

«Працюючи в підрозділі на передовій лінії медсестрою, тов. Аксьонкіна проявляла виняткову безстрашність, мужність і відвагу в підборі і наданні допомоги пораненим бійцям і командирам.

Між противником і нашою позицією був підбитий і горів наш танк. Фашистські варвари вели ураганний артилерійський, мінометний і кулеметний вогонь. Тов. Аксьонкіна, схопивши гвинтівку, ризикуючи своїм життям, кинулася до палаючого танку і врятувала спливаючого кров'ю командира танка.

У вільний від санітарної роботи час медсестра тов. Аксьонкіна зі зброєю в руках кидалася в наступ на противника і своїм мужнім прикладом надихала всіх бійців.

Тов. Аксьонкіна, перебуваючи два рази в оточенні під містом Кіровоградом, своєчасно надавала допомогу бійцям, що діють в розвідці».

Молода патріотка надала медичну допомогу і винесла з поля бою 20 поранених бійців зі зброєю.

Рукописна резолюція на нагородному листі, зроблена після уважного прочитання командармом-6 генерал-майором (згодом - Маршал Радянського Союзу) Р. Малиновським і членом Військової ради все тієї ж 6-ї армії (2-го формування) бригадним комісаром І. Ларіним: «Достойна нагородження орденом бойового Червоного Прапора». І вона, ця сама резолюція, - по суті, поверх жирно закреслено назви медалі «За бойові заслуги». А це, між іншим, досить рідкісний в своєму роді випадок в літописі Великої Вітчизняної!

В результаті наказом по військах Південно-Західного фронту (1-го формування) від 5 листопада 1941 року №б/н 21-річна червоноармієць-медсестра військ правопорядку і безпеки Тамара Аксьонкіна удостоїлася однієї з найвищих бойових нагород своєї великої Батьківщини - ордена Червоного Прапора. Вище за статусом на той момент часу, пояснимо, стояв тільки орден Леніна.

На жаль, героїня не дожила до світлого дня Перемоги. Вона склала свою голову 28 травня 1942 року, залишившись з товаришами по службі з числа «зелених» і «волошкових» кашкетів в тилу ворога, щоб в якості самого останнього нашого ар'єргарду забезпечити прорив з сумно знаменитого Харківського «котла» залишкам розбитих противником військ Південно-Західного фронту (1-го формування). Але її ім'я посмертно золотими літерами внесено в аннали 90-річної історії Медичної служби МВС Росії.

Кількість переглядів: 5968