Микола Барболін народився 1 березня 1922 року в селі Павлово нині Кічмензько-Городецький район Вологодської області в селянській родині. Закінчив неповну середню школу, працював у колгоспі і на лісозаготівлях.

Пішов в червону армію з 1940 року, а вже з червня 1941 року став учасником Великої Вітчизняної війни.

28 вересня 1943 роки вже командир гармати 115-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку (7-а гвардійська армія, Степовий фронт) кандидат у члени ВКП (б) гвардії старший сержант Микола Барболін з довіреною йому гарматним розрахунком в числі перших форсував річку Дніпро в районі села Бородаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, і артилерійським вогнем сприяв піхотинцям в захопленні і утриманні Бородаївського плацдарму.

10 жовтня 1943 при відбитті ворожої контратаки старший сержант Барболін М.С. підпалив танк супротивника. Коли був поранений навідник, Микола Бараболін замінив його і підбив ще два танка.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і геройство» гвардії старшому сержанту Барболіну Миколі Степановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1425).

Загинув в бою 12 січня 1944 року.^[17]