Фортецю Святої Єлисавети було закладено в 1754 році з метою оборони Південної України від нападів турків і кримських татар. Будівництвом керував інженер-підполковник Л.І. Менцеліус. В спорудженні фортеці брали участь українські козаки, російські солдати, ново сербські поселенці, мешканці місцевих слобод. Фортеця була найбільш потужним земляним укріпленням від кримських татар і Туреччини.

Будівлю звели у 1954 році за проектом архітекторів Лідії Крейтор та Володимира Сікорського. Вона є яскравим прикладом архітектури, що поєднала у собі конструктивізм, раціоналізм та монументалізм. До другої світової війни на цьому місці стояв собор Успіння Пресвятої Богородиці, один із найдавніших храмів міста

Будинок побудували в кінці ХІХ ст. Він належав місцевому пекарю Олексієнку. Галерею відкрили у березні 2011 року. Вона є першою приватною художньою галереєю у місті. В її колекції зберігаються твори художників минулого та сучасності. Відбуваються виставки робіт митців, раритетів з фондів галереї та приватних зібрань: рідкісних документів, листівок, фотографій, пов’язаних з історією міста.

Приміщення Єлисаветградського відділення державного банку збудовано за проектом архітектора Івана Тупіцина за сприяння Олександра Лишневського. Будівництво було розпочате в 1899 році. Деякий час тут працював контролером Яків Шульгін – український історик, педагог, громадсько-культурний діяч, співтворець культурного відродження України кінці ХІХ – початку ХХ століть.

Готель «Північний» збудований на межі ХІХ – ХХ століть у стилі еклектики на замовлення Мордка Барського. Але власником готелю був Шахно Маловицький. Готель мав ресторан, аптекарську крамницю та перукарню, житлові апартаменти займали весь другий поверх. «Північний» був одним з тридцяти готелів, які нараховувались у Єлисаветграді на початку ХХ століття.

Лікарня побудована за проектом архітектора Якова Паученка на кошти спеціаліста з лікування нервових захворювань Ісаака Гольденберга. Будівля поєднала в собі еклектику та мавританський стиль, а її оздоблення має ознаки іспанської архітектури. Заклад мав апаратуру європейського рівня та був дуже популярним в свої часи, адже тут використовували прогресивні методики лікування, зокрема водою.

Автор проекту – Олександр Лишневський. Будівля споруджена коштом єврейської громади у 1897 році. І зараз вона, як і сто років тому, є головною іудейською спорудою в місті. Збудована в стилі еклектики з елементами романтичного мавританського стилю. У 1960-х роках тут розміщувався будинок культури, працював Народний театр, інколи демонстрували раритетне кіно.

У 1898 році родина Самуїла та Доротеї Вайсенбергів збудували лікарню за проектом відомого зодчого Якова Паученка. Приймальне відділення лікарня «внутрішніх жіночих хвороб» знаходилось на першому поверсі будинку, а на другому мешкала родина лікарів. Тому лікарня працювала майже цілодобово. У 1920 році лікарня Вайсенберга була націоналізована.

Театр побудовано у 1867 році. У 1882 році п’єсою «Наталка Полтавка» трупа Марка Кропивницького започаткувала тут перший професійний український реалістичний театр. На його сцені грали Михайло Старицький, Марія Заньковецька, брати Тобілевичі. Театр корифеїв утвердив самобутність та професійність українського театрального мистецтва, сприяв розвитку національної культури.

Навчальний корпус збудовано в стилі пізнього класицизму, як частину комплексу кавалерійського училища. Комплекс формувався навколо плацу, де проводилися тренування та паради. Квартальна забудова об’єднала казарми, штабний та навчальні корпуси, церкву. Керівники, викладачі та юнкери входили до Єлисаветградського благодійного товариства та сприяли поширенню грамотності у місті.

Будівлю побудовано за проектом архітектора Андрія Достоєвського в еклектичному стилі з елементами класицизму та бароко. Цю будівлю спроектували для родини Соколових-Бородкіних, яка була досить впливова у місті та сприяла розвитку культури і освіти. На початку ХХ століття будинок став театральним готелем «Версаль», а пізніше його використовували як навчально-виховний заклад.

Будівлю збудовано у 1840 – 1850 роках у стилі пізнього класицизму. Щодо авторства проекту існує дві версії: нідерландський архітектор Вільгельм Верлон або Андрій Достоєвський, брат відомого письменника Федора Достоєвського. Спершу в будівлі розміщувалось земське реальне училище, потім землевпорядна комісія, в радянський час – відділення внутрішніх справ.

Будівлю побудували у 1880 році за проектом Якова Паученка. Вона має своєрідний синтез стилю модерн з елементами необароко, неорококо та візантійського стилів. Зовні схожа на різьблений деревяний терем, хоча збудована із цегли. Це колишній театр «Ілюзіон», а згодом перша «сінема» Єлисаветграда – біоскоп «Ілюзія». Це був популярний прототип сучасного кінотеатру.

Колишній готель або «Гостинний двір Коваленка» побудовано на початку ХХ ст.. за проектом Якова Паученка. Готель, як і театр «Ілюзія», поєднує в собі риси давньоруської та візантійської архітектури. Змішуючи архітектурні стилі, Паученко намагався надати своїм творінням рис шляхетності та величі, а в комерційному плані – рекламності.

Особняк побудували на початку ХХ століття у характерному тоді стилі «модерн» за проектом Олександра Лишневського. Власником будинку був Григорій Волохін, будівельник, член будівельного комітету, останній міський голова Єлисаветграда. Будівля виділяється завдяки асиметричній композиції фасаду з характерними вікнами округлих форм та іншими деталями плавної форми.

Особняк звели у 1911 році на кошти земського гласного Івана Марущака. При будівництві витримано еклектичний стиль з елементами бароко. Фасади пишно декоровані, а найоригінальнішим є еркер в куті з арочними вікнами та куполами над ним. У 1920 році тут відкрили першу загальнодоступну міську бібліотеку, пізніше – обласну бібліотеку для дітей та юнацтва.

Будинок збудували у 1915 році за проектом Якова Паученка на замовлення відомого фотографа Давида Харлаба, фотосалони якого були популярними у місті. В цій будівлі, окрім фотосалона Харлаба, розміщувались Міжнародний кредитний банк, Товариство споживачів, декілька магазинів та контор. У 1960-ті будівлю перебудовано під гастроном та втрачено первісне оздоблення інтер’єрів.

Будинок збудовано на межі ХІХ та ХХ століть. Ймовірно, за проектом Якова Паученка. Його власником був заможний місцевий купець Максим Соловйов, який мав багато нерухомості у місті. Первісно тут знаходились банківське відділення та різні контори. На третьому поверсі мешкав власник будівлі. Для зручності відвідувачів в будівлі було встановлено ліфт.

Марко Лукич Кропивницький – талановитий актор, драматург, режисер, композитор, співак, педагог, антрепренер та реформатор української сцени. Народився 22 травня 1840 року на Херсонщині, нині Кіровоградська область. З самодіяльної трупи під його керівництвом розпочалась історія першого українського реалістичного театру.

Існує версія, що ця будівля – готель «Пасаж». Її побудовано на замовлення купця Ізраїля Шполянського на рубежі ХІХ – ХХ століть за проектом Олександра Лишневського. Ця будівля – один з найяскравіших зразків початкового модерну, її інтер’єр також має високу художню цінність. В 1919-му році тут було відкрито живописно-художню майстерню під назвою «Мистецтво».

Чоловіча гімназія Єлисаветграда виховала багато видатних особистостей, які згодом зробили вагомий внесок у світову науку та культуру. Це громадські та наукові діячі, письменники, живописці, композитори: Володимир Винниченко, Олександр Семененко, Юлій Мейтус, Ярослав Івашкевич, Міхал Хоромансткий, Дон Амінадо, Георгій Лангемак, Ігор Тамм, Мозес Гомберг та інші.

Збудовано театр у 1890-1990 роках у стилі модерн, який був широко розповсюджений на початку ХХ століття. Головний фасад прикрашають елементи ліпного декору у вигляді купідонів та янголят, що тримають ліпні гірлянди. Автор проекту не встановлений. Будівлю споруджено на кошти останнього міського голови Елисаветграда – Григорія Волохіна.

Будівля з’явилась у 1890 – 1900 роках на перетині тодішніх вулиць Дворцової та Інгульської і замкнула забудову кварталу. Декор фасадів та характерні елементи оформлення прорізів, рішення кутів та входів дозволяють віднести будівлю до зрілого періоду еклектики. Її початкове призначення – готель. На початку ХХ століття тут було повітове казначейство.

Особняк побудований на початку ХІХ си. За проектом архітектора Олександра Лишневського на гроші місцевого купця Абрама Барського. Будівлю спроектували як приватний будинок у стилі модерн з єлементами еклектики, а інтер’єр виконаний у стилі бароко. Потім особняк було націоналізовано. У 1929 році у дім Барського переїхав краєзнавчий музей.

Будинок в англіканському стилі споруджений за проектом Якова Паученка на початку ХХ століття на замовлення відомого дитячого лікаря Сергія Мейтуса. Його син – Юлій Мейтус, видатний композитор та фундатор модерної української опери. Зараз тут знаходиться дитяча музична школа №1 імені Генріха Нейгауза та музей музичної культури імені Кароля Шимановського – композитора та громадського діяча.

Палацовий корпус – головна будівля в комплексі кавалерійського училища, який закладено у 1848 році імператором Миколою І. надалі в цьому палаці зупинялись імператори, коли приїжджали на військові маневри. Перший поверх відводився прислузі, другий – царським персонам для їх тимчасових візитів, а третій – військовій старшині.

Дату побудови та автора проекту не встановлено, але вперше будівля згадується в документах 1889 року. Власник будівлі – Едуард Бострем, губернський секретар, дворянин із шведським корінням. Єлисаветградська земська аптека отримала дозвіл на оренду особняка і земська управа уклала з Бостремом контракт про оренду будівлі. Так будівля стала земською аптекою та орендувалось до 1917 року.

Будівлю спроектував архітектор Олександр Лишневський. У 1860 році тут відкрили перше в Єлисаветграді міське дівоче училище. Воно мало на меті дати освіту дівчатам з незаможних родин, тому цю жіночу гімназію ще називали «Школа для бідних дівчат». Громадська жіноча гімназія стала одним з найвидатніших навчальних закладів за всю історію краю.

Власний будинок став першою роботою молодого архітектора Якова Паученка у рідному місті. Батько Якова затвердив цей проект у міській думі в 1899 році, а вже через декілька років його вдалося реалізувати. Будівля відображала стиль роботи Паученка та стала його своєрідною візитівкою. У цьому будинку виріс племінник архітектора, художник Олександр Осмьоркін, тому нині тут знаходиться художньо-меморіальний музей на його честь.

Будівля згадується в архівних документах як «Житловий будинок» у 1890 року. Замовник будівництва та автор проекту не встановлені. Первісно це були житлові приміщення на двох поверхах, які здавались у найм під апартаменти. Підвальна частина використовувалась під заклад громадського харчування – трактир. Пізніше будівля використовувалась під комунальні квартири.